Справа Навального: фобії колективного Путіна у передчутті краху режиму

Репресії з боку Кремля, спрямовані на російського опозиціонера Олексія Навального, спроба його вбивства руками офіцерів ФСБ, нинішня посадка «по беззаконню» у момент повернення на батьківщину, викликали негативну реакцію не тільки серед демократично мислячих верств населення у самій Росії, а й на Заході. Для Кремля замаячили нові міжнародні санкції, до яких він, не зважаючи на гучні заяви, не готовий ні з огляду на економічний стан Росії, ні за соціальною напругою всередині країни.

Єдине, що може протиставити цьому кремлівська пропаганда – це формування тези, що Навальний не такий вже й гарний в ідеологічному плані. Тобто – це опозиціонер з вадою: підтримує націоналістів, антиліберал, вітав анексію Криму і так далі. Іноземні агенти Путіна на усіх рівнях негайно почали відпрацьовувати цю повістку. Президент Чехії Милош Земан днями висловився так: “Він (Навальний) видає себе за борця за демократію, але я прочитав, що, по-перше, він підтримав анексію Криму, по-друге, він брав участь у ряді націоналістичних маршів, по-третє, він підтримав сталінські депортації, наприклад, чеченців. Є ще декілька речей, так що який же це борець за демократію? Я думаю, що він російський націоналіст, я нічого проти не маю, але він не повинен прикидатися, що він відноситься до тих політиків, які виступають проти путінського режиму. Він просто проти Путіна, а це з біса велика різниця. Можливо, він просто хотів би сам бути на його місці”.

Інтернет-тролі, що видають себе за українців, як тільки в твіттері або фейсбуці з’являється прізвище Навального, негайно пригадують його стару фразу про те, що “Крим – це не бутерброд”. Саму фразу, між тим, ніхто в точності згадати вже не може. І це є, на їхню думку, достатнім доказом того, що між Путіним і Навальний немає ніякої різниці, обидва імперіалісти, а значить вороги прогресивного людства.

Чи так це? Зрозуміло, ні. Навальний постійно, багаторазово, і буквально з перших хвилин російської агресії публічно говорив про те, що анексія Криму незаконна, злочинна, неприпустима. Вже на наступний день після так званого “референдуму” в Криму, перебуваючи під домашнім арештом у справі “Ів Роше”, Навальний написав про це статтю, і вона була опублікована в газеті New York Times 20 березня 2014 року. В цій статті він назвав дії Путіна в Криму “військової авантюрою під прапором “маленької переможної війни”, покликаним відвернути народ (Росії) від реальних проблем.

«Крим завжди був невід’ємною частиною Росії в серцях і умах людей», – заявив на минулому тижні Путін. Хоча навіть серед самих націоналістичних і прорадянських росіян прагнення повернути Крим під російське правління згасло багато років назад. Однак пан Путін цинічно довів націоналістичний запал до апогею; імперіалістична анексія стала стратегічним вибором, що сприяє виживанню його режиму. Мобілізація мас шляхом відволікання їх від реальних проблем, таких як корупція і економічний застій, може відбуватися тільки під прапором боротьби з зовнішніми ворогами. “Що дійсно тривожно в необачний поведінці пана Путіна, – пише далі Навальний, – так це те, що їм рухає бажання помститися українському народу за його повстання проти дружнього Кремлю уряду”. Далі Навальний закликає до найрішучіших санкцій щодо як самого Путіна, так і його оточення, пропонуючи покарати за анексію Криму насамперед найближче оточення російського президента.

Ну і де тут «схвалення анексії»? 15 жовтня 2014 року до заарештованого Навального зуміли пробитися два журналіста з “Ехо Москви”. В своїй бесіді з журналістами, Навальний висловив свою думку що до анексії Криму та перебігу подій на південному сході України. «…бойові дії, які йдуть на південному сході України, не мали ніяких передумов. І не мають передумов. Вони відбуваються виключно тому, що для нинішнього керівництва Росії це принциповий момент – торпедувати українську державу, торпедувати реформи і продемонструвати всім, що та антикримінальна революція, яка на Україні відбулася, вона буде неуспішною, вона призведе до того, що держава зруйнується. Це найважливіше завдання, в тому числі особисто для Володимира Путіна». «Як я вже сказав, для нього (Путіна) принципово важливий крах української державності, тому що на Україні сталося найгірше, з точки зору Путіна: повсталі люди скинули корумпований режим саме в основному під гаслами корупції… Для Путіна це жахливо: повсталі маси прогнали шахраїв. І він хоче показати, що після цього буде громадянська війна і все розвалиться. Тому що приклад для Росії, для російського населення це подавало б дуже і дуже поганий. Він (Путін) міг, можливо, на якомусь етапі стерпіти, що Грузію все приводили в приклад, ця успішна антикорупційна реформа Саакашвілі, але такий же успіх української державності, економічне зростання, ефективна боротьба з корупцією для Путіна це, звичайно, найжахливіше, що може трапитись».

Навальний ніколи не схвалював агресію Кремля відносно України. Формування образу Навального, як такого собі «недоопозиціонера», вигідне Кремлю. Відверта брехня та побудова на окремих фразах, вирваних з контексту, негативного для демократичного суспільства образу Навального, який вже став «кремлівським кошмаром» – головне завдання на сьогодні інформаційно-пропагандистської машини Путіна.

Наприкінці пам’ятного інтерв’ю від 15 жовтня 2014 року Навальний говорить про те, що Путінська агресія проти України, це було, безумовно, порушення міжнародних договорів. «І якщо я коли-небудь буду частиною цієї влади (Росії), я свої позиції не зміню. Те, що я сказав зараз, завжди залишиться зі мною. Це була неправильна дія, це було порушення!»

Розгортання російської пропагандистської машини у напрямку тотальної дискредитації Навального свідчить про страх, який оселився у кремлівських кабінетах, про усвідомлення колективним Путіним свої “скінченності”. 

Нам залишається робити своє… і чекати…